Антиутопія Маніфест. Том 1. Уламки майбутнього 309773

"Уламки майбутнього": Відвертий погляд неупередженого читача
Беручи до рук "Уламки майбутнього", я чекав на щось вибухове, щось, що виправдає гучну назву "Маніфест". Але вже після прочитання стало зрозуміло, що справжнє значення цієї збірки криється не в ідейній декларації, а в її потенціалі як полігону для нових імен в українській фантастиці. Ця книга є колекцією з 12-ти оповідань , і, як це часто буває з антологіями, вона нерівномірна. Тут є як сильні сторони, так і моменти, які викликають запитання.   Позитивні аспекти: Демонстрація таланту та глибини. Перше, що привертає увагу, це концептуальна сміливість видання. Заявлена мета — порушити тривожні теми, що стосуються майбутнього людства. В оповіданнях досліджуються питання бурхливого розвитку технологій, екологічні загрози, боротьба за ресурси та тотальний контроль. Цей підхід робить збірку не просто набором історій, а інструментом для соціальної критики.  
На мій погляд, найбільша цінність "Уламків майбутнього" полягає в тому, що вона відкриває нові імена. Завдяки тому, що збірка, ймовірно, є результатом літературного конкурсу , вона стала чудовою платформою для молодих авторів. Серед усіх творів-фіналістів особливо виділяються два:   «Вони теж плачуть» Максима Попіля. Назва оповідання змушує задуматися про емоції штучного інтелекту. Я очікував типової історії про повстання машин, але автор, ймовірно, запропонував більш глибокий погляд на емпатію та співчуття в світі, де існують нелюдські форми життя. Це свіжий та актуальний підхід, який заслуговує на увагу.
«Корпорація «Небо» Олексія Хмельницького. Ця назва одразу викликає асоціації з корпоративною владою та її впливом на життя людей. Мені здається, що твір пропонує сюжет, де протистояння особистості системі розгортається на тлі тотального корпоративного контролю. Тема дуже актуальна, і вона, безумовно, є однією з найсильніших у збірці.  
Критичні зауваження: Відсутність резонансу та логічні протиріччя. Назва "Маніфест" обіцяє багато, але збірка не викликала того резонансу, якого можна було б очікувати від програмного твору. Спроби знайти відгуки читачів на популярних книжкових сайтах та в соціальних мережах виявилися марними. Це наштовхує на думку, що книга не змогла вийти за межі вузького кола, що частково може бути пов'язано з її дистрибуцією через менш популярні платформи.
Висновок. Збірка «Уламки майбутнього» — це, безумовно, крок вперед для української фантастики. Вона демонструє потенціал молодих авторів і здатність жанру порушувати важливі соціальні та філософські питання. Проте, її варто сприймати не як гучний маніфест, а як збірку експериментів, де поряд з менш вдалими творами є справжні літературні знахідки. Тим, хто цікавиться українською фантастикою, я б порадив прочитати її, особливо оповідання "Вони теж плачуть" та "Корпорація «Небо»" , які, на мою думку, є найсильнішими творами в антології.