Оксана Стоміна — Лірика Маріупольських бомбосховищ
«Лірика Маріупольських бомбосховищ» — це книга, написана у самому серці трагедії. Вірші, народжені в темряві й холоді сховищ, де життя вимірюється не годинами, а ударами серця. Це голос тих, хто вижив, тих, хто тримався за життя, попри розпач і біль. Кожен рядок тут наповнений відчуттям реальності війни, але й світлом віри, що навіть у найчорнішу ніч є місце для надії.
Жанр і аудиторія
Поетична збірка на основі реальних переживань і подій. Книга буде близькою всім, хто цікавиться сучасною українською літературою, документальною поезією та історією війни, написаною зсередини.
Чому варто купити
Ця збірка — не просто поезія, це свідчення. У ній відчувається пульс міста, яке пережило пекло, і людей, що продовжували залишатися людьми навіть під обстрілами. Це книга про біль і любов, про втрати й про силу слова, яке здатне підтримати, коли здається, що сил немає. «Лірика Маріупольських бомбосховищ» — важлива пам’ять і водночас ліки для душі.
- Поезія, написана під час війни, у реальних бомбосховищах.
- Щирий і відвертий голос очевидців трагедії.
- Книга, що зберігає пам’ять і дає силу.
- Особливе видання для тих, хто цінує правду у літературі.
Схожі книги та автори
Вона перегукується із сучасною воєнною лірикою Катерини Калитко, Сергія Жадана та інших українських поетів, які перетворюють біль народу у силу слова.
Від видавця
Іван Малкович: «Ми познайомилися колись на виставці в Арсеналі. Згодом Оксана Стоміна з чоловіком Дмитром навідалися до мене у видавництво. А після 24 лютого 2022-го Дмитро, не вагаючись, пішов захищати Україну. Три місяці героїчного спротиву і — полон, з надто туманною інформацією щодо місця його перебування...
Свої вірші і тексти про війну Оксана Стоміна називає репортажними. Більшість із них присвячено подіям в оточеному Маріуполі, ще частина — це невідправлені віршовані листи до чоловіка...
2014 року під час першої окупації вони на місяць виїхали з рідного Маріуполя, а тоді знову повернулися, щоб духовно охороняти місто, і навіть у 2022-му свідомо залишалися там, доки місто намагалося чинити опір...
Душа Оксанина — віддавна українська. А куди душа, туди й мова. Звісно, з мовою трохи складніше — у її віршах іноді ще трапляються дивні новотвори й звороти, притаманні людям, які лише опановують українську, але з часом це вивітриться. Однак ніколи не вивітриться з її чистої і щирої поезії висока нота безмежної любові, страждання та невичерпної надії, притаманної справжнім поетам».
Відгуки про Лірика Маріупольських бомбосховищ