Омар Хайям і перські поети X-XVI століття 115969

"Він - вільнодумець, руйнівник віри; він — безбожник і матеріаліст; він - насмішник над містицизмом і пантеїст; він — правовірний мусульманин, точний філософ, гострий спостерігач, вчений; він - гуляка, розпусник, ханжа і лицемір; він - не просто богохульник, а втілене заперечення позитивної религиии всякої моральної віри; він - м'яка натура, віддана більш споглядання божественних речей, ніж життєвим наслождениям; він - скептик-эпикурец; він - перська Абу-л-Ала, Вольтер, Гейне" - таку пародоксальную оцінку творчості великого перського поета-суфія Омара Хайяма дав ще в кінці XIX століття російський сходознавець Василь Жуковський. 

В чому ж причина подібних протиріч? Вона - в тій еволюції, яку запропонував філософ і лірик, вся творчість якого - своєрідний особистий щоденник пошуків та сумнівів.

Що є життя? Хто дав мені її? Навіщо я живу? Що буде потім? - ось питання, які хвилювали життєлюбного і гордого поета і гуманіста, не даючи йому спокою вдень і вночі. Зодягнені в ємну і виразну форму рубаї, вони обессмертили ім'я автора, зробили його самим читаним поетом у всьому світі.