«Востаннє, коли я збрехала» — психологічний трилер, що тримає в напрузі до фіналу
Минуле не мовчить. Особливо, коли ти приховуєш правду.
Райлі Сейґер — майстер інтриги, що впевнено тримає читача в напрузі, — повертається з гіпнотичною історією, де зникнення, брехня та пам’ять сплітаються у фатальний клубок. «Востаннє, коли я збрехала» — це трилер, у якому темрява ховається не лише у лісі, а й у самій головній героїні.
Емма — успішна художниця, яка в дитинстві стала свідком зникнення трьох дівчат у таборі «Найтінґейл». Всі вважали, що це нещасний випадок. Але правда значно складніша. Через 15 років табір відкривається знову, і Емма повертається, щоб зіштовхнутись із минулим... і з власною брехнею.
Чим приваблює ця книга:
- Атмосферний наратив із відтінком саспенсу
- Переплетення минулого та теперішнього — кожний розділ як пазл
- Сильна, неоднозначна героїня з глибокими внутрішніми конфліктами
- Напруга зростає поступово, вибухаючи у фіналі
- Підійде шанувальникам Ґіліан Флінн та Рут Веа
«Востаннє, коли я збрехала» — це роман, у якому кожне слово має вагу, кожен спогад може бути підробкою, а кожна правда — лише ще одна брехня. Сейґер грає з пам’яттю, як з ножем: гостро, небезпечно, до останнього подиху. Якщо ви шукаєте книгу, яка залишиться у свідомості надовго — це саме вона.
Ідеальний вибір для тих, хто любить психологічні головоломки, повільне нарощування тривоги й несподівані розв’язки. Відкрийте цю історію — і вона змусить вас сумніватися в кожному персонажі. Навіть у собі.
Від видавця
«Востаннє, коли я збрехала» — детективний трилер Рейлі Сейґера, автора бестселера «Останні дівчата»
«Дві правди і одна брехня» — гра, в яку повсякчас грали Вів’єн, Наталі, Елісон та Емма у елітному літньому таборі «Соловей». Та однієї ночі ігри та дружба уриваються: Емма крізь сон бачить, як коліжанки вислизають із будиночка у темряву ночі. Дівчат так і не знайшли, вони зникли назавжди. Розчинилися в густих хащах лісу, чи потонули у моторошному Північному озері?
Хоч і минуло вже п’ятнадцять років, Емму не відпускає цей загадковий трагічний випадок. Вона малює дивовижні монументальні полотна, на яких темне листя і покручене гілля ховає ледь помітні силуети дівчат у білих сукнях. На запрошення власниці табору Емма повертається у місце свого дитинства уже як викладачка художньої творчості. Жінка над усе прагне довідатися, що сталося з дівчатами того літа. І її сподівання не виявляються марними: Вів’єн залишила їй підказки. Однак що ближче Емма наближається до розгадки таємниці, то глибше усвідомлює, що правда і брехня з минулого — не завжди такі, якими вона сприймала їх в дитинстві.
Відгуки про Востаннє, коли я збрехала