Життя, які ми не прожили 125801

На все життя приліпилося до Чанду Розаріо дитяче прізвисько, яке він отримав на честь князя Мишкіна, що страждав на епілепсію аристократа, з роману Достоєвського „Ідіот». І не дивно, адже Мишкін Чанд Розаріо і справді з диваків. Він немолодий, небагатий, працює озеленювачем в рідному містечку в передгір'ях Гімалаїв і дуже пишається своїм «спадщиною світу» — алеями прекрасних дерев, які за десятки років з живців перетворилися в велетнів. Але цього йому недостатньо, і він вирішує скласти заповіт. Поринувши в роздуми над своїм архівом, Мишкін перебирає ботанічні журнали, замітки, щоденникові записи. Серед паперів лежить таємнича бандероль, яку він довго не наважувався розпакувати. І ось настав час дізнатися про те, що ж відбулося в далекому 1937 році, коли мати Мишкіна, талановита художниця, кинула чоловіка і маленького сина і поїхала в далекі землі...