Доставляючи щастя. Від нуля до мільярда: історія створення видатної компанії з перших рук 11705

Про те, як Тоні Шей став бізнесменом, почавши в дев'ять років з... ферми з розведення черв'яків. І про тих обставин, завдяки яким створена ним (дещо пізніше) компанія Zappos була в підсумку куплена Amazon за 1.2 мільярда доларів (а до того Шей продав ще один створений ним бізнес компанії Microsoft, теж за значні гроші).

Це одна із самих веселих і життєрадісних ділових книг – завдяки письменницькому таланту автора, і одна з найбільш вражаючих і корисних - завдяки його підприємницькому генію.

10. Ви хочете дізнатися, як менше ніж за десять років ми в Zappos пройшли шлях з нульових продажів до торговельного обороту у мільярд доларів. 

9. Ви хочете дізнатися про те шляху, який у результаті привів мене в Zappos, і про уроки, які я попутно отримав. 

8. Ви хочете дізнатися про помилки, скоєних нами в Zappos протягом останніх десяти років, щоб ваша компанія змогла уникнути деяких з них. 

7. Ви шукаєте правильне співвідношення багатства, роботи і щастя. 

6. Ви хочете побудувати довгостроковий бізнес і міцний бренд. 

5. Ви хочете укріпити корпоративну культуру, яка зробить ваших працівників або колег щасливішими і увлеченнее, що приведе до підвищення продуктивності. 

4. Ви хочете поліпшити свої навички роботи з клієнтами, що зробить ваших клієнтів щасливішим і приведе до збільшення прибутків. 

3. Ви хочете побудувати щось особливе. 

2. Ви хочете знайти натхнення і щастя в роботі і в житті. 

1. У вас закінчилися дрова для каміна. Ця книга створена для того, щоб запалювати вогонь. (Тут автор злукавив – рука не підніметься! – Прим. ред.)

Для підприємців і менеджерів, що замислюються про те, як зробити бізнес ще краще.

Тому що як ніколи впевнені, що вона принесе вам щастя :). Відмінна книга!

Восьме місце в списку бестселерів Amazon.com! І перше - у розділі «Бізнес та інвестиції» в номінаціях «Менеджмент», «Комунікації» та «Обслуговування клієнтів»!

В останній рік навчання В університеті я зрозумів, що зовсім забув про перспективи організації власного бізнесу, тому взявся керувати Quincy House Grille, кафе на першому поверсі гуртожитку Quincy House. У корпусі жили близько трьохсот студентів, і кафе було місцем, де вечорами всі збиралися, щоб пограти в настільний футбол або пінбол і взагалі розважитися в кінці дня.

Ми працювали в кафе разом з одним із сусідів по кімнаті, Санджаєм. Ми відповідали за розробку меню і ціноутворення, замовлення продуктів, наймання працівників, а іноді навіть самі готували.

У той час міська влада забороняли мереж швидкого обслуговування відкривати свої точки поруч зі студентським містечком, тому одного разу я вирішив з'їздити на метро в найближчий Макдональдс. Там я поговорив з менеджером, і він продав мені сто заморожених пиріжків і гамбургерів, які я завантажив в таксі і привіз в гуртожиток. На пару місяців це стало моїм щоденним обов'язком. Оскільки ніде більше в студентському містечку гамбургерів з Макдоналдса не було, я міг брати за них три долара, притому, що обходилися вони мені по одному.

Щодня їздити в Макдоналдс мені, зрештою, набридло, і я вирішив подивитися, а чи не краще буде перетворити наше кафе в піцерію. Виявилося, що продаж піц приносить дуже високий прибуток. Виготовлення великої піци обходиться менш ніж на два долари, а продати її можна за десять (і більше, з додатковими топінгами). Ще більше можна заробити, продаючи піцу по шматочках. Вивчивши ринок, я з'ясував, що інвестиції в печі для піци складуть дві тисячі доларів. Схоже, що ризик був виправданий, тому що я глибоко вдихнув і на видиху виписав чек на цю суму.

Мені хотілося, щоб наше кафе стало місцем, де люди хотіли б «зависнути», тому я витратив багато вечорів, записуючи на відеомагнітофон музичні кліпи з каналу MTV і натискаючи на паузи кожен раз, коли починалася реклама, адже в той час автоматизувати цей процес було ще неможливо. Відеокліпи, крутившиеся у фоновому режимі, справили фурор, а в поєднанні з нашою пропозицією піци призвели до утроению виручки порівняно з попереднім роком. Інвестиції в дві тисячі доларів окупилися за пару місяців.

Завдяки піцерії я познайомився з Альфредом, який у підсумку став в Zappos фінансовим і виконавчим директором. Насправді він був моїм клієнтом номер один, кожен вечір він замовляв у нас велику піцу «Пепероні».

У Альфреда в університеті було два прізвиська: «Ущільнювач недоїдків» і «Монстр». Він отримав тому, що кожен раз, коли ми йшли в ресторан (зазвичай чоловік десять, пізно ввечері, в один і той же закопчене китайське містечко під назвою The Kong), все закінчувалося тим, що він буквально під'їдав за усіма їх тарілок. Я дякував Богові за те, що не був одним з його сусідів і не ділив з ним одну ванну кімнату.

Так що для мене не було дивним те, що Альфред щовечора заходив до нас, щоб замовити цілу піцу «Пепероні». Але іноді через деякий час він міг з'явитися ще раз і попросити ще одну велику «Пепероні». На цей раз, пригадую, я казав собі: «Ух ти, так цей хлопець не дурень поїсти!».

Кілька років тому я дізнався, що Альфред носив піцу наверх і продавав її по шматочках своїм сусідам по кімнаті. Думаю, тому ми в підсумку і найняли його в Zappos в якості фінансового та виконавчого директора.

У підсумку виявилося, що хоча на піці я заробляв більше, ніж Альфред, в розрахунку на годину, перепродуючи її, отримував приблизно в десять разів більше, ніж я. (А ще він менше ризикував. Одного разу наше кафе стало жертвою пограбування, ми втратили дві тисячі доларів. В кінці року я з'ясував, що моя ефективна ставка склала приблизно два долари в годину.).

Тоді я не знав, що наші відносини, засновані на піці, були зерном, яке проросло пізніше зароблені разом багато мільйонів доларів.